Як греко-католики стали галичанами

Отець Віталій про те, чим була та чим є Східна католицька церква для українців

Церква у галичан асоціюється зповсякденним життям. Тут не лише у селах, а й у великих містах можна почути традиційне християнське привітання «Слава Ісусу Христу». У неділю вранці все завмирає, бо у церквах розпочинається Служба Божа. Попри це на Галичині чи не найбільше стереотипів, пов'язаних з церквою та священством. В уяві людей священики все ще часто залишаються закритими і непривітними людьми, які змушені відмовлятися від багатьох побутових речей та зручностей. Деякі люди вважають, що священики не мають потреби виходити за межі церкви чи тим паче їхати закордон. Отець Віталій власним прикладом доводить протилежне. Найчастіше його можна побачити з рюкзаком на плечах. Він часто поспішає на блаблакари, потяги і літаки, щоб вчасно приїхати туди, де його чекають. Тепер він дуже рідко приїздить додому на Галичину, бо несе Боже Слово для вірян у різних куточках світу. Вже кілька років він служить у Лівані та Туреччині, де християн можуть переслідувати. Про те, що обере священство отець знав ще з дитинства, хоч народився тоді, коли вголос про церкву говорити було заборонено.

Отець Віталій згадує, що в дитинстві ходив з бабусею до церкви. Там він бачив казково одягненого священика і чув церковні пісні. Після Літургій старенькі розповідали йому біблійні притчі. Історія про Ноя та ковчег настільки вразила хлопця, що він навіть вирішив сам збудувати такий, щоб у разі потопу врятуватися разом з братом. З кожним роком Віталій все більше переконувався, що саме священство є його справжнім покликанням. В той час церква офіційно була невизнаною. Люди, які практикували християнство, отримували клеймо ворогів народу. А релігійних дітей "відчитували" у школі. Отець згадує, що крім нього, до церкви ходило ще троє учнів з батьками. На лінійці вчителі завжди ставили їх окремо і переконували в невігластві. Мовляв, освічені люди ніколи не віритимуть у казки про Бога. "Тепер все змінилося. Люди, які колись казали, що через церкву я буду відкинутий, є моїми найближчими друзями." Від моменту проголошення незалежності церква виходила з підпілля, храми та монастирі почали відбудовувати. Віталій спостерігав як закинуті будівлі знову оживали для потреб вірян. Проте освітніх закладів для священиків в Україні ще не було, тому хлопець поїхав на навчання закордон.

Більше двадцяти років отець Віталій служить у греко та римо-католицьких церквах. Каже, що за цей час встиг похрестити 64 дитини і одружити 12 пар. Можливостей остаточно перейти до, так званого, чистого католицизму мав чимало, але ніколи не думав, що це йому дійсно потрібно. У всіх церквах, каже, є те, що треба виправити і над чим працювати далі. Не соромиться говорити про те, що було б добре змінити у греко-католицизмі. По-перше, потрібно більше звертати увагу на читання та розу-міння Біблії, церква має відкривати для людей глибше розуміння віри та бути не лише місцем виконання обрядів. У цьому, треба визнати, протестанти обігнали УГКЦ. По-друге, священики мають більше спілкуватися з прихожанами. Церковники мають ставати друзями і порадниками до яких не соромно звертатись. Ще досі можна побачити як люди після літургії цілують священику руки — на думку отця Віталія, таке возвеличення є недоречним. А в молоді така традиція часто викликає відразу. Треба раз і назавжди запам'ятати: «священики — не є святими, але святим може бути кожен».

Незважаючи на те, що церкві є ще багато над чим працювати, греко-католикам вдається вже багато десятиліть відповідати на соціальні та національні потреби сусіпльства. Очільники УГКЦ Йосиф Сліпий, Андрей Шептицький, Любомир Гузар та Святослав Шевчук стали авторитетами для багатьох українців, навіть тих, які не вважають себе християнами. Хоча церква не має відігравати роль соціального інституту, отець Віталій каже, що сповідуючи християнські цінності, вони не можуть чинити інакше. Попри те, що більшість її вірян проживають саме на Галичині та закордонних поселеннях, католицька церква східного обряду має амбіції бути медіатором важливих суспільних питань для всієї України, відповідати викликам сьогодення та попри традиціоналізм бути сучасною та живою.

Українці ототожнюють Греко-Католицьку Церкву та Західну Україну. Все ж це не так. Історично УГКЦ є і була Київською. Навіть мекка православ'я – Свята Софія залишається святинею для греко-католиків, бо колись там служили саме вони. Після поділу Польщі, коли Галичина стала частиною Австро-Угорщини, у центральних регіонах України, які відійшли до Російської імперії, католицькі митрополії ліквідовували, а священиків, які відмовлялися перейти у православну традицію, переслідували. Єдиним шансом для греко-католиків зберегти свою ідентичність було перенесення своїх осередків на більш сприятливу Галичину. Віряни досі мають звичку наполегливо обстоювати свою конфесію та підкреслювати окремішність. Колись саме це допомогло їм не загубитись під впливами інших культур.

Дарія Мимка
Ілюстрації, відео

Наталія Климко
Відео

Олена Лаущенко
Текст